Стратегія з гендерної рівності Ради Європи на 2018-2023 роки

Рада Європи (РЄ) – міжнародна організація, заснована в 1949 році, до складу якої входять 45 держав. Україна вступила до Ради Європи у 1995 році. Членство передбачає наближення правових стандартів в Україні до європейських стандартів у галузі прав людини та верховенства права шляхом приєднання України до конвенцій, які складають договірну базу РЄ. Низка документів РЄ стосуються запровадження рівних прав і можливостей жінок і чоловіків та загалом протидію дискримінації.

Базові документами РЄ, які стосуються питань рівних прав і можливостей, – це Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (прийнята РЄ у 1950 році, ратифікована Україною в 1997 році) та Декларація Комітету міністрів РЄ «Про рівність жінок та чоловіків» (прийнята у 1988 році). Зокрема, у цій Декларації зазначено, що «в сучасному суспільстві між жінками та чоловіками існує нерівність de jure та de facto». Тому держави-члени РЄ повинні працювати над своїми гендерними політиками, аби змінити ситуацію.

Задля втілення проголошеної політики гендерної рівності РЄ приймає стратегії, розраховані на певний період. У березні 2018 року було запроваджено чергову Стратегію гендерної рівності, яка цього разу розрахована на аж 6 років. Попередня Стратегія стосувалася 2014-2017 років та здійснювалася шляхом досягнення п’яти цілей, що враховують питання багатосторонньої дискримінації та особливі права і потреби жінок та чоловіків протягом життя:

  1. боротьба з гендерними стереотипами та гендерною дискримінацією;
  2. запобігання та боротьба з насильством щодо жінок;
  3. гарантування рівного доступу жінок до правосуддя;
  4. досягнення рівної участі жінок та чоловіків у прийнятті політичних та громадських рішень;
  5. реалізація стратегії досягнення гендерної рівності в політиці та усіх заходах.

У Стратегії гендерної рівності на 2018-2023 роки до цих цілей додається нова проблематика, викликана сучасною геополітичною ситуацією – 6) захист прав мігранток, біженок, жінок і дівчат, які шукають притулку.

Одна із основних проблем гендерної нерівності – це поширення гендерного насильства. У вступі до Стратегії зазначено, що «насильство над жінками залишається найбільш виразним прикладом нерівних владних відносин між жінками і чоловіками. Воно трактується як порушення прав людини та як основна перешкода до гендерної рівності». У Стратегії Конвенцію Ради Європи про попередження та боротьбу з насильством щодо жінок та домашнім насильством (Стамбульську конвенцію) визначено як наймасштабніший міжнародний договір, який бореться з таким порушенням прав людини.

Крім того, у Стратегії йдеться про роль чоловіків у досягненні гендерної рівності. Зазначено, що зміна гендерних відносин, розширення можливостей жінок та скасування негативних традиційних гендерних стереотипів є шляхом до досягнення гендерної рівності та благополуччя всього суспільства, у тому числі, чоловіків.

Комітет міністрів Ради Європи у Рекомендації державам-членам щодо стандартів та принципів гендерної рівності нагадує про важливість затвердження методики впровадження стратегії досягнення гендерної рівності, включаючи гендерне фінансування, гендерний аналіз та оцінку гендерного впливу.

 

Завантажити прикріплення:

Актуально? Розкажіть друзям!

Підписатися на новини